Насправді я сам був здивований, що Марс Вольти не було аж десять років. Ця пауза якось виявилась не дуже помітною, здавалось, що світ небагато втратив без їхньої музики, або ми просто ще цього не розуміли. Причин тому може бути декілька: по-перше, Омар і Седрік ніколи не зникали з наших радарів, був реюніон ATDI, був Antemasque, були сольники, по-друге, у пізній стадії свого існування матеріал ТМВ став, м'яко кажучи, сумнівним, або навіть контроверсійним. Декілька релізів поспіль гурт не міг видати того, на що очікували фанати, а фанати чекали на енергійний прог з експериментами та харизмою. Й ось ці три складові так і не зустрілись разом на трьох останніх альбомах, які звісно ж не були поганими, але в контексті спадщини музикантів казались невдалими. В цьому є якийсь дотепний жарт, що на своєму однойменному альбомі The Mars Volta звучать зовсім не схожими на себе музично, але водночас дуже точно відчувається той самий вайб перших платівок, який гадалось був вже втрачений назавжди. Ці незвично короткі пісні мають енергію, але зовсім не чутно прогу, експерименти є, але не наркоманські, як раніше, а більш з корінням в традиційну музику, харизма теж присутня, але вона відчутно доросліша на двадцять років, які прийшли з їхнього дебюту. Як казав Обі-Ван Кенобі в класиці інді-кінематографу Зоряні Війни: це не ті дройди, яких ви шукаєте. Так і я хотів би стерти собі пам'ять джедайським трюком, і послухати цей альбом без жодних очікувань. Думаю, він би сподобався мені ще більше.
найсильніший перфоманс Седріка за довгі роки, теж саме можна сказати про лірику, сама консистентна їхня робота з часів Frances the Mute