Я не був великим фанатом пізнього більш електронного періоду Стівена, тому його анонсоване повернення до класичного, хоч і дещо космічного, прог року сприйняв позитивно. Концепт і загальний вайб теж були цікавими — альбом про ефект зміни сприйняття себе й всесвіту астронавтами, коли вони вперше бачать з космосу Землю. Щоб ще більше підкреслити прогресивність цього релізу, на ньому тільки два 20-хвилинних треки. (Однак на стримінгах є ще другий диск, на якому обидва опуси розділені на окремі пісні, що є однаково дивним та зручним рішенням.) А сам матеріал вийшов доволі передбачуваним, особливо якщо бути більш-менш знайомим із мультивсесвітом Вілсона. Тому скільки разів би я не переслухував (вже десять!) The Overview, поки що не можу почути в ньому чогось такого грандіозного, що обіцяла ця глибока концепція. Це не найкраща й далеко не гірша робота Стівена Вілсона, швидше вона просто болюче звичайна, зі всіма її нетривіальними гармоніями, непарними розмірами, зоряними пасажами, холодними повсякденними текстами та жіночим войсовером. Це, звісно, не щось погане, просто здається, що можна було уявити, як саме буде звучати ця платівка, навіть не слухавши, і вгадати майже до маленьких дрібниць.