Перед цим без перебільшення камбеком дві тисячі двадцятих стояли аж три надзвичайно складних задачі: 1) повернутися з новим матеріалом, а не ювілейним туром з якимось вокалістом схожим на Честера 2) презентувати інший голос, який має стати новим обличчям гурту 3) запевнити фанатів, що старі пісні будуть звучати так само наживо. Безглуздо вони вирішили взятися за всі одразу, замість того, щоб сфокусуватися на чомусь одному, і на мій подив майже впорались. From Zero дійсно вдала назва для цього альбому, почати все з нуля, з чистого аркуша й одночасно відійти від оригінального Лінкін Парку, який на початку історії називався Xero, тому за концептуалізацію я ставлю відмінно. З самими пісням не все так однозначно, тут негативно зіграв той самий розфокус, бо є й спроби полоскотати ностальгію на очевидних бенгерах (Heavy Is a Crown, Two Faced), є явні лефтовери від Fort Minor та сольної карʼєри Майка Шиноди (Overflow, Stained), а є намагання зробити щось автентичне саме з Емілі (Over Each Other, Good Things Go). І тільки на останньому, фіналі платівки, справді вдалося намацати те звучання, яке може стати їхнім майбутнім, де нова фротвумен не намагається пародіювати один з найвпізнаваніших вокалів альтернативної музики, а співає своїм голосом, і трек ніби первинно й написаний під нього, а не піднятий з різних фолдерів з демками. Так, на релізі є абсолютно комедійні силкування показати, що вони вміють в метал, що вони важкі, але навіть й вони звучать якось щиро й весело, хоч і невдало. Саме те, що альбом має такий легкий веселий вайб, не спекулює на темі смерті Беннінгтона, не надто нахабно експлуатує фан-сервіс — це, мабуть, найбільше його досягнення. Шинода та компанія звучать і виглядають щасливо, Армстронг набирається впевненості, а ми маємо достойне продовження улюбленого гурту дитинства багатьох, з повагою до минулого, з амбіціями на майбутнє. Якщо подивитися на це зі всіх сторін, то стає вочевидь, що таке повернення було можливе тільки у такий спосіб, і ніяк інакше.