Я гадаю, що про цей альбом буквально можна написати книгу, може навіть так вже є. Я не знаю жодної людини, яка б не чула хоча б одну пісню з нього. Для мене особисто це був один з перших експіріенсів довгоочікуваного релізу. Памʼятаю, як в школі я був одним з перших, хто почув Hybrid Theory, коли я приніс в клас фірмовий диск з Америки, зі мною пішла гуляти найгарніша дівчина. Їхній дебютний альбом дійсно був якимось культурним феноменом, який обʼєднав людей з різними смаками, різних культур і поколінь. І коли вийшла Meteora… вона мені не сподобалась. Я став жертвою надто завищених очікувань. Це тепер я розумію, що цей альбом був таким саме феноменальним, а може навіть й більш, тому що був створений під пресом цих самих очікувань. Кращого продовження HT і не могло бути, Лінкін Парк насправді змогли зайти в одну річку двічі. Через 20 років це слухається так само релевантно та зовсім не застаріло, ностальгічним помахом повертаючи слухача у минуле. Навіть нескінчені лайви різних концертів зовсім не набридають, цікаво чути, як фанати починають підспівувати новим пісням гучніше з кожним роком. Майк Шинода колись казав, що для цього альбому вони написали 60 пісень, то судячи з кількості демок не збрехав. Для справжніх поцінувачів творчості ЛП тут не так багато нового, окрім парочки тільки що знайдених бі-сайдів, але прослідкувати логіку гурту при остаточному виборі пісень для альбому теж доволі інтересно. За всі 5 годин прослуховування я не відчув жодного суму, тільки радість, це видання сприймається, як святкування життя Честера, а не як його поминки. І це прекрасно.