Poppy

звісно, це поганий тон приписувати будь-які заслуги жінки чоловіку, але на цьому альбомі почерк Джордана Фіша настільки превалює над всім іншим, що Poppy сприймається більше, як пластилін, хороший талановитий пластилін, який може прийняти будь-яку форму, бо є цей модний металкор з індастріалом, є й альтернативний рок, чи суто електроніка, і все зроблено дуже якісно, чіпко та натхненно, вона може й розвалити кабіну, коли треба, і серце розбити вщент

сирена в другій пісні, така еклектика наводить на думку, що їй все одно, що саме робити