З групою, у якої це вже десятий альбом, а за плечима 25 років існування, і яка є піонером одного з найбільших і знакових жанрів початку століття, просто і не може бути. Поки вони не набридли самі собі, у Могвай була дуже стабільна дискографія, можна навіть сказати, бездоганна, але потім почались експерименти і пошуки нового звучання, впереміш з не завжди вдалими саундтреками. І ось на новому альбомі, схоже, було знайдено баланс, або, як мінімум, шотландці згадали, хто вони є/ким вони були, застосувавши при цьому досвід Rave Tapes і Hardcore Will Never Die. Знайшлось місце навіть рідкісним, але приємним радіохітам з вокалом, атмосферним слоубернам, бадьорим панк-ріффам, і танцювальній електроніці. Тобто платівка вийшла максимально саморефлексивною і я її розумію, як маніфест самим собі: це ми, і ми продовжуємо. As the Love Continues не новаторський, як Come on Die Young, не незвичайний, як Happy Songs for Happy People, не шедевральний, як The Hawk Is Howling, але це перший за останні десять років, який безпомилково можна назвати альбомом групи Mogwai.