Цей епітом локальної групи колись випустив феноменальний дебютник, і ось уже більше десяти років ніяк не могли повторити магію I Am God Songs, і схоже, що на останньому альбомі їм нарешті це вдалось. Як кажуть, їхню музику складно охарактеризувати одним жанром, але по своїй суті це такий дивний мікрожанр: прихардкорений пост-метал, тягучий, брудний, але при цьому енергійний і лютий. На початку століття була ціла хвиля цих пост-Нейрозис колективів, які могли наваяти десятихвилинних атмосферних опусів, але з ді-бітами і брейкдаунами на додачу. На тлі решти Black Sheep Wall виділялись якоюсь особливо живою динамікою, некомфортною відвертістю текстів, і відчуттям того, що вони валять, як востаннє. І на Songs for the Enamel Queen все це можна почути знову і навіть примножене: звучання стало об'ємнішим, аранжування набагато складнішими, а експерименти сміливішими. Вокаліст все так само вивертає себе навиворіт, а тексти хоч і здаються примітивними і репетативними, але завдяки подачі, якраз, підкуповують своєю простотою. Радий, що хлопці нарешті знайшли баланс між тим, що робило їх такими особливими на самому початку і тим, чого очікують слухачі від групи, яка рухається вперед.