Десяті, а особливо їхній початок, були доволі цікавими для музичної індустрії, можна навіть сказати, що стався зсув загальної парадигми. Стрімінгові платформи ніби відкрили шлюзи, продемонструвавши, що будь-хто може видавати свою музику, без допомоги лейблів чи менеджменту. Якщо додати до цього краудфандингові сервіси, то виявиться, що й гроші вже не потрібні, а тільки талант, воля та перша тисяча фанатів. Це й сталось з канадцями Protest the Hero, вони пішли з Vagrant Records, зібрали $125,000 (!) і записали свій найкращий альбом. Далеко не всі погодьтеся, але так, для мене це їхня краща робота, де вони змогли вдало зістрибнути з корової сцени, віддавшись повністю прогресивному геві металу, який завжди був їхньою фінальною формою. Роді нарешті заспівав так високо, як завжди хотів, майже театральним тенором зі справжнім рокерським розщепленням, але, мабуть, пролетів занадто близько до сонця, бо голос свій він у підсумку зруйнував. Складні технічні форми, якими цей гурт був відомий, нікуди не зникли, просто стали більш сфокусованими на тому, щоб пісня стала саме піснею, а не набором гітарних рифів. Цьому покращеному сонграйтингу суттєво допомогли кмітливі тексти, місцями з гострим політичним контекстом, що дійсно можливо було зробити тільки бувши повністю незалежними. Щоб не говорити про Volition занадто довго, з хайлайтів ще можна виділити внесок Кріса Адлера (Lamb of God), який феєрично зіграв тут на барабанах, та гостьові вокали від тих, хто задонатив найбільше, навіть якщо не всюди було вміло виконано, це дуже приємний штрих. Але найбільше досягнення цієї платівки — це те, що вона все ж таки сталась, бо проєктів зі зворотним результатом теж було не мало. (Я дивлюсь на тебе, Корелія!)