Don't let me let me fall apart
Після свого феноменального дебюту Between the Heart and the Synapse здавалось, що TREOS не зупинити й це буде найбільший гурт світу: гарні, всі співають, роблять цікаву музику, яка одночасно чіпляє своїми мелодіями та викликає захват складними аранжуваннями. Але зненацька йде Кейсі й формує The Dear Hunter, що може і на краще, однак саме його голос видавався, якщо не центральним, то дуже характерним у цьому проєкті. І все ж таки другий альбом народився і виявилось, що The Receiving End of Sirens нічого не втратили, а тільки придбали. Їхнє фірмове багатоголосся залишилось, але тепер з більш персоналізованим нарейшном, у звучанні додалось багато електроніки, що підкреслило загальну космічну тематику The Earth Sings Mi Fa Mi, а музика стала помітно припостроченою, хоч і все одно залишаючись вірною своєму емо корінню. Атмосферні інтерлюди, безшовні переходи з пісні в пісню, поетична лірика — все в купі створює один з найкращих концептуальних альбомів та арт-досвідів, що я чув у житті. (Гурт двічі намагався зібратися знов, навіть разом з Кейсі Крещенцо, але не вийшло.)