Не так часто в одній людині зібрано стільки музичного таланту, харизми, вроди, поетичного хисту та суму, тому й не дивно, що такі люди доволі рідко спокійно доживають свій вік. Єдиний альбом Джеффа — це дивовижна тендітна робота, аналогів у музиці якій не так вже і багато, такого оголення, таких вишуканих тонкощів у виконанні я одразу й не пригадаю. Корінням своїм в альтернативному році, що дуже чутно в гітарних рифах, Grace все ж охоплює набагато більше, тут є і джаз, і блюз, і фолк, а впізнаваний тенор Баклі, більш схожий на Ніну Саймон, чи, наприклад Патті Сміт. Окреме його вміння: будь-що робити своїм, унікальним, як-то джазовий стандарт Lilac Wine, чи англійський гімн Corpus Christi Carol і, звісно ж, Алилуя Леонарда Коена. Як і вся платівка, це звучить просто магічно, стримано, однак все одно емоційно — створено в такому юному віці, тому думка, куди він може рушити далі, дійсно жахала. На жаль, нікуди. 29 квітня Джефф Баклі піде купатися одягнений в річці, підспівуючи Whole Lotta Love Лед Зеппелін і не повернеться.