Радий, що дав собі трошки часу, щоб нормально послухати цей альбом, можна було б ще більше, але треба ж підбивати підсумки жовтня. Тому що це однозначно один з найкращих цього місяця та й всього 2024 року. Що, на перший погляд, здалося доволі пласким простуватим релізм, за декілька прослуховувань перетворилось на глибоку, як музично, так і змістовно, роботу, мабуть, його найглибшу, точно найвідвертішу. І, як раз, це й підкупає одразу, наскільки легко Тайлер викладає всі свої секрети, бажання, страхи, без жодних фільтрів та лімітів, все, як є. В принципі він і не намагався ніколи здаватися краще, ніж є насправді, Оконма завжди був собою, проте постійно різним собою. Наче змінюючи маски він був Ігорем, квітковим хлопчиком і гобліном, але тепер, здається, коли на обкладинці Tyler, the Creator в масці, то це і є він справжній. Такої відвертості дійсно складно пригадати, зазвичай вона просто скочується або в самолюбування, або в самобичування. А тут відчувається якась мудрість. В музиці теж є ця дорослість, яку можна було помітити ще на попередньому альбомі, однак саме на CHROMAKOPIA зловився якийсь приємний вайб, коли багатошарові аранжування не давлять своєю багатошаровістю, немає ніякого флексу, все таке легке, без претензії. Та його голос центральний у всіх сенсах, і він теж став міцніший, мабуть, це чесне прийняття себе надає таких сил. Треба теж спробувати.