Мені шкода Ешлі з декількох причин. Перш за все, через те, що їй прийшлось пережити дуже серйозну хворобу. По-друге, тому що її альбом, який промотувався, як дуже натхнений різними культовими виконавцями, зовсім не звучить так натхнено, а скоріше тягнеться без розуміння своєї цілі та напрямку аж понад годину. І при всьому цьому концепті саме рак займає центральне місце на цій платівці, майже всі треки про нього чи через призму цього сприйняття своєї смертності. Після такої потужної музично попередньої робити разом з Трентом і Аттікусом хотілось би почути щось більш ніж ті самі пісні, які були зроблені не тільки всіма іншими, а й самою Холсі. Вірю, що The Great Impersonator це просто оздоровчий проєкт для неї, після якого зʼявляться нові сенси і сили.
більшість пісень схожа на Авріл Лавінь, а вона навіть не була заімперсонейчена