Так просто випускати два альбоми на рік можуть собі дозволити тільки музиканти, в яких пауза між релізами колись була пʼять років, а з останнього повноформатнику Редіохед вже пройшло понад вісім. Можна було б припустити, що Cutouts це бі-сайди або частина делюкс видання, аби він не звучав зовсім інакше, ніж його попередник. Більш живий, майже джемовий і якийсь простий у своїй концепції та амбіціях. Тобто немає ніяких сумнівів, що це саме третій альбом The Smile, хоч і на мою думку найслабший з трьох. Том і Джонні вочевидь щось знаходять в цих іноді примітивних звуках чи трохи гіпнотичних ритмах, але мені він здався більш холодним і відчуженим, надто заглибленим в ті тонкощі, які подобаються цим безсумнівно геніальним музикантам, ніж в спробу що-небудь цим всім сказати слухачам. Тим не менш, мати можливість спостерігати, що вони роблять без фільтра, без мети все одно дуже цікаво, може якби цей реліз вийшов другим в черзі, його сприйняття було б не таким, але одне точно: з цим вони відірвались на максимальну відстань від свого оригінального гурту.