І я впевнений, що їхній фендом буде у повному захваті від цього рок-н-рол експерименту, я б теж може був, але я щось став помічати, що зі зменшенням кількості релізів на рік ці їхні жанрові детури починають бути схожими чи на флекс, чи на жарт, але ніяк не на щось дійсно серйозне. Я розумію, що це такий трибʼют американській кантрі-рок сцені сімдесятих, зі всім її тяжінням до бугі та блюзу, але розбиратись в цих референсах у текстах щось не дуже цікаво, бо звучить воно, скоріше, як зухвала демонстрація еклектики, як атракцион таланту, ніж як справжній твір. Тож зловив себе на думці, що вперше хочу вже якийсь звичайний психоделічний альбом KGATLW.
радий за них, що їм було весело записувати цей альбом
але весь ефект “Вау, вони ще й таку музику вміють робити!” перетворюється на відчуття, що ти слухаєш пісню довжиною в 40 хвилин