Як би мені не подобався його попередній альбом, я зіткнувся з тим, що сам в собі дуже не люблю, коли загальний хайп навколо артиста впливає на мою симпатію до нього. Гадаю, багато хто помітив, як після виходу After the Magic цей корейський музикант перетворився на майже ікону шугейзу, і якщо тобі хочеться продемонструвати всю крутизну свого музичного смаку, то треба сказати, що викупаєш Parannoul. Я на це все дивився і відчував, як втрачаю цікавість до його творчості. До того моменту, як тиждень тому не послухав новий альбом. З перших секунд Sky Hundred стає зрозуміло, що будь-які сумніви мають піти геть — він повний енергії, напруги та життя. Обидва неперевершені оупенер і клоузер замикають його у кільце життєствердної саморефлексії, а того суму, який можна було почути на попереднику вже майже немає. У плані звуку реліз зробив великий крок ще далі в сторону розмитого шипучого звучання: навісив ще більше дисторшну на барабани, розмазав ефектами гітари, а в центрі уваги залишив піаніно. Голос тепер намагається пробитись своїми емоціями через люті шари компресії, що теж додає унікальності і робить одним з найцікавіших міксів, що я чув цього року. Дуже радію, що попре всі свої упередження, я просто в захваті від цієї платівки і, що цей артист рухається саме в цьому напрямку.
я нічого не розумію