Їхній попередній повноформатний альбом був настільки точним влучанням у все, що я люблю (і якби не реліз Норми Джин, то саме він став би моїм AOTY), тому очікування того, що буде далі було нестерпним. А далі Greyhaven вирішили добити тему This Bright and Beautiful World коротким форматом, тому що, як тематично, так і в плані матеріалу це дуже логічне продовження. Тільки звук цього разу Вілл Патні їм накрутив трошки цікавіший і характерний, з більш широкою сценою й не такий механізований, як зараз прийнято. Що дійсно мене вражає, наскільки гурт зміг за короткий час обрости мʼясом та мʼязами, сформуватись у впізнавану одиницю з оригінальним вайбом, тому що на дебютному альбомі вони звучали, як вдалий, але все одно клон ETID. Цими пʼятьма піснями вони просто зацементували себе, як одних з лідерів жанру на сьогодні, і в принципі Stereo Grief — це ідеальний реліз, без жодного слабкого місця, з глибокою лірикою, безліччю крутих моментів та тяговим вокалом.