Один з найочікуваніших альбомів цього року не розчарував, а навіть перевершив очікування. У всіх сенсах крок угору від і так шедеврального A Brief Memorium, цей альбом ще значно покращив загальну драматургію платівку та серйозно додав у різномаїтті. Емоційно це досі дуже тваринний експірієнс, той відчай, який в принципі притаманний скрімо музиці, тут накручений на одинадцять, а музично, завдяки довшому хронометражу, гурту вдалось ширше розкрити своє звучання і нормально так погратися в атмосферу. З Frail Body завжди був такий дивний момент, що вони наче as screamo as it gets, дуже безкомпромісні, без грама булшиту, а іноді, як проскочить якийсь качовий риф, ніби щось з ню металу чи mall emo нульових, і це мимоволі викликає посмішку, ніби знаєш, що вони не могли собі в цьому відмовити. А ще послухайте наскільки тягово Artificial Bouquet звучить, приємно знати, що мастерив його той самий Джек Ширлі, який зробив нашу Некуру.