Julia Holter

Я вже звикся з тим, що більшість релізів, від яких у захваті Pitchfork/Фантано/RYM далеко на завжди my cup of tea. Особливо це стосується такого жанру, як сінгер-сонграйтер: здавалось би, така загальна назва, але чомусь одразу зрозуміло, як воно буде звучати. Тому частіше я навіть не намагаюсь розслухати такі альбоми, вірю, що можна у все вʼїхати, зловити цей вайб, але знаю, що у мене на це піде забагато часу. З першої пісні на новій роботі Джулії Холтер мені одразу стає ясно, що це саме той випадок. Цікаво, містично, точно талановито, але занадто атонально, з глибоким корінням в нетрадиційній музиці та елементами фольклору різних етносів світу — це все гладить мене проти вовни. Але складніше для мене у такому матеріалі вловити саме емоційну складову; тексти надто плутані, певного забарвлення хоч якимись емоціями я не відчуваю, тому на таку доволі безформну саморефлексію я можу тільки розвести руками.