Доволі важкий альбом для сприйняття, який мені сподобався, як досвід, але переслухувати його я навряд чи колись буду. Такий парадокс іноді трапляється, не вся музика має мати replay value, нічого страшного в цьому немає. Проте саме як твердження ця робота теж неоднозначна. З одного боку я був приємно вражений звуком, продакшеном, і загальним вайбом — все дійсно намагається бути сучасним, а враховуючи, що Кім вже сімдесят, то сам по собі напрошується мем “How do you do, fellow kids?” Але це було б нечесно, альбом справді звучить актуально, з розумінням музичного ландшафту сьогодення, і зовсім не намагається зробити щось, що було б не притаманне лідерці Sonic Youth. Мене більше бентежить зміст, який дещо вичавлює зі слухача всю життєву енергію, як той дементор, висмоктує останні краплини позитивного сприйняття навколишнього світу. Цього й так вистачає, тому ні, мабуть, поки не буду це слухати знов.