Я буду пушити їхню музику і заставляти людей їх слухати, поки у мене є така можливість. Це дуже рідкісний випадок, коли невичерпна технічність, ритмічно-гармонічна складність не перетворюються на спорт чи щось неможливе для сприйняття не музикантами. В середині пісень все одно залишаються пісні, як би вправно вони не були зіграні, так, вони все одно флексять і багато, проте цей флекс невимушений та не є ціллю самого проєкту. Просто так вже сталося, що ці троє музикантів одні з найкращих у світі на своєму відповідному інструменті. Але у мене є підозра, що навіть якщо ці композиції зіграти “просто”, вони все одно викличуть ті самі емоції, все одно запамʼятаються. Перша половина вже альбому суттєво покращилась у моїх очках, доки я чекав на другу, і в принципі сформувався доволі непоганий флоу треків, але я б все ж хотів, щоб ті 8 не були так заслухані мною. Решта пісень жодним чином не уступає, а деякі навіть краще, точно більш різноманітні та експериментальні. Якщо Part 1 мені дуже нагадував попередній, перший інструментальний, повноформатник Night Verses, то цей віртуальний другий акт більш схожий на щось нове і крок уперед для гурту. Варто ще раз відзначити наскільки все ж таки крутий фіт з Брендоном, надзвичайно вайбова пісня, що аж хочеться ще більше таких. Взагалі обидва треки з вокалом дещо наводять на думку, що для тріо прийшов час повернутись до свого оригінального складу.
я не зовсім зрозумів цей момент, коли друга частина перетворилась на альбом, нащо це було робити і як тепер сприймати ту першу частину