Це я розумію справжній ревайвал, причому всього одразу, й звуку вісімдесятих, і енергії, і цього відчуття новонабутої свободи. Все, звісно ж, у свіжих реаліях, з сучасними сенсами та більш еклектичним продакшеном, в якому можна почути й щось схоже на пост-панк, а іноді й готику нью-вейву. Але найбільше я чую тут Witching Hour Ледітрону, мабуть, звідси й така моя любов, як до цього альбому, так і в принципі до дещо забутого жанру під назвою електроклеш. Проте не вся справа тільки в реферах, Олександра й сама по собі дуже крута: у неї є це вінтажне муркотіння, харизма сьогодення та якийсь справжній нерв, який вона вміє включати у потрібні моменти — ця легка хрипотця, завдяки якій навіть дуже хороша пісня перетворюється на неповторну. А таких на Girl With No Face кожна друга, приспіви гарантовано засідають в голові, під них хочеться одночасно танцювати та сумувати. На жаль, іноді ці загравання з 80-ми проходить надто гостро між інтерполяцією та плагіатом, але я дозволю це.
нащо треба було присвячувати таку класну пісню якійсь російський бабці?