Чому, коли репер додає будь-яку мінімальну естетику чи концепцію у свою творчість, то це одразу перетворюють на якийсь шедевр? Якщо прибрати атмосферну обкладинку та дещо футуристичні біти, то залишаться 22 (!) пісні не тільки про те саме, але й повністю однакові по вайбу, темпу, флоу. У мене в принципі через це завжди виникають проблеми з більшістю хіп-хоп альбомів: треків на них забагато, тому серед них точно половина буде філерів — тому це не альбомний досвід. Але тут це просто доведено до абсурду, почувши оупенер, далі вже можна не слухати, одразу якось вловлюєш про що цей 2093 і що буде далі. Щоб зробити ще гірше, Yeat вирішив випускати цей альбом кожного тижня, додаючи в нього ще і ще пісень. Реально треба мати якийсь дефіцит уваги на таку музику.