Чого б я не очікував від її нової роботи, я це отримав, і ще більше. У неї така складна багатошарова естетика, ти наче її вловлюєш, а потім знов втрачаєш. Але цікаво, що асоціації, які він викликає, зовсім не повʼязані з музикою; тут альбом схожий на 2001: A Space Odyssey, а потім на японський Дзвінок, ось зараз на ігри Silent Hill. їхня музика завжди була перш за все про атмосферу, і на SROTSROTS її вистачає з лишком, в ній хочеться загубиться, як в темному лісі, ніби випити ковток води з Лети, щоб забутись. До звичного ASMR виконання Челсі додались ще абсолютно шизофренічні звуки брязкання монет, ланцюгів, блукаючі шейкери — все це має міцно тримати в її обіймах. А які тут слова, тільки почитайте: “this world was not designed for us”, “I’ve been thinking about you, you fucked me up in my dreams”, “all you left behind was your exoskeleton, a spectral reminder of all that we've become”. Не пишіть мені сьогодні, я в полоні Челсі Вульф.