Одразу пригадав, як мені сподобався їхній попередній альбом Rise Radiant, тоді здавалось, що гурт після чотирьох спроб вирватись хоча б в середній ешелон сучасного прогу нарешті зробив щось достойне. На жаль, цей тріумфальний момент в історії гурту спіткнувся о пандемію, під час якої з ними сталось щось недобре, і Charcoal Grace про це. І якщо починається він доволі цікаво, навіть амбітно, то під час тетралогії титульного треку все розвалюється, музика втрачає якийсь смак, все стає таким прісним, скучним. До самого кінця платівки Caligula’s Horse так і не зможуть повернути того захоплення, яке створив ті 10 хвилин прекрасного оупенеру. В принципі в цьому немає нічого нового: цей жанр потрохи капсулюються, перетворюючись на мікрожанр, з якого вчасно зістрибнули Leprous.
пісня Golem — це не кавер на Септу