Dead Poet Society

Дійсно дуже схоже на NBT, якби ті спочатку не почали гратись в Редіохед на Moral Panic, а потім у незрозуміло що на Dead Club City. І навіть спів на рівні Конора Мейсона, що насправді дуже серйозне досягнення. Але обгортка потужніша, все таке гучне, майже октейнкор, ще й у пониженому строю. Здається, що гурт дотримувався філософії all killer, no filler і це справді так, проте у цього підходу є зворотний бік: це дуже швидко набридає. Така атака однаково хороших пісень без інтерлюдій чи зміни естетики виснажує, а хоч якісь інакші фарби зʼявляються аж під самий кінець платівки. Хоча альбом мені сподобався, в ньому є якась щирість у текстах, хуки в приспівах, переслуховувати я його навряд чи колись буду — такий парадокс.