Не може відпустити мене той рік, знайшов ось такий скарб. Британський гурт, який продовжує ідеї нервової некомфортної музики, яку надто складно віднести до якогось конкретного жанру, але я гадаю, що скоро цьому запостроченому пост-панку з елементами джазу знайдуть якусь свою окрему назву. Тут навіть головне не те, як воно звучить, а які емоції викликає — це такий унікальний вайб, від якого хочеться одночасно більше втиснутись в стілець і пересісти на самий його край. Атмосфера, драматургія, саксофон: все працює не створення пульсуючого нерву, який тільки ще більше підкреслюється екзистенційними текстами.
іпішку випускали по одній пісні, і судячи зі всього наступний реліз буде виходити так само, хоча обидва нових треки теж дуже круті, треба слідкувати далі