Іноді альбом настільки ідеальний, що про нього зовсім немає що писати, його треба тільки слухати. Третій повноформатник шведського прогресів гурту Росомаха — один з небагатьох музичних релізів, який я можу назвати бездоганним. Інструментальна складова оригінальна, технічна, багатошарова, вокал емоційний, з просто неперевершеним виконанням. Кожна пісня, як окремий твір, створює дуже чіпкі образи, свою унікальну атмосферу, при цьому Still все одно тримається однієї канви, вміло проводить слухача від початку до кінця. Враховуючи, що вони не нейтів спікери, мене завжди дивувало, наскільки круті тексти, ніби нічого складного чи надто поетичного, а всі приспіві вʼїдаються, слова по-справжньому відчуваєш, це талант. Але, на жаль, гурт так і не пробився навіть в середній ешелон прогу, десь залишився на рівні локал бенду, який досі подає надії, хоча для мене вся немаленька дискографія Wolverine це справжній скарб.