Їхній минулий реліз став не тільки одним з моїх альбомів року, але й справжнім шоком для мене. Сміливий, небанальний, я б навіть сказав якийсь не дуже правильний у всьому, проте дивовижний. В якомусь сенсі другий повноформатник продовжує це, хоч і більш розхитано в різні сторони. Десь ці девіації пішли на користь, деякі я ще до кінця не зрозумів. Нових експериментів дійсно багато, до того ж коли стає більш схоже на ортодоксальну пісню, то це теж рахуються, як експеримент в розрізі творчості Сквіду. Звісно ж, фірмовим почерком залишається чудернацький спів, однак на Моноліті мені здалося, що як раз в плані вокалу було зроблено дещо забагато кроків в сторону його нормалізації. В цілому це дуже цікава подорож, яка схожа на поїздку без навігатора, де ти тут і там все одно заїдеш в декілька мальовничих глухих кутів.
гадаю, що моє враження від цього альбому досі не сформоване і ще може змінитися