Я завжди любив пояснювати, як звучить гурт через метафору, хто займався сексом, щоб його зачати. У випадку Phoxjaw це буде така гаряча оргія, де The Cure роблять мінет Paradise Lost, Depeche Mode та Botch подвійно проникають у 100 gecs, а Sleigh Bells з The Fall of Troy роблять щось, що я навіть не можу описати. Гадаю, що багато людей тут познайомились з цим гуртом саме завдяки моєму каналу, після рецензії на їхній дебютний альбом Royal Swan, тож для них все буде набагато простіше. Те, що було класного на Лебеді у його продовження виходить ще краще, проте він може здатися не таким сфокусованим і менш напористим, це компенсується складно вловимою атмосферою, яка викликає цілий букет суперечливих відчуттів, і еклектикою не тільки між треками, а й в кожній пісні окремо. Це дійсно унікальний альбом у своєму унікальному жанрі, де дум метал чергується з хайпєрпоп, інді-рок має справжні брейкдауни, а аранжування просто зухвало зневажають все, що сьогодні робиться в сучасній музиці. Тексти notverynicecream відповідні до акомпанементу: клаустрофобічні та дуже плутані, звучання — багатошарове, з купою нюансів і на голову вище попереднього альбому. Я досі знаходжусь під владою цього морозива, як в якумось трансі, як після ковтка чистого кисню, можу тільки сказати, що блискавка може влучити в одне місце двічі.
я дуже радий, що історія зі звинувачуванням фронтмена у зґвалтуванні закінчилась, поліція визнала його невинуватим, а жінку сталкером, але все ж таки реліз трохи цим зіпсували, ще й декілька разів самі злили його у мережу