PoG дивний гурт, їхній дебютний альбом був ковтком свіжого повітря на сцені мікрожанру блекенд хардкору, але впродовж наступних двох релізів цей момент їм зберегти не вдалось. Хоча їх можна назвати безкомпромісними у своєму звучанні, естетика навколо їхньої музики доволі неоднозначна, всю цю брутальність та трушність не завжди виходить сприймати серйозно, і в мене таке враження, що на це й розраховувалось. Диявольська музика не виключення, вона виносить безжально й жорстко, такого натиску я вже давненько не чув. Пʼять пісень розмазують по стінці, є й цікаві рішення в аранжуваннях (особливо сподобались барабани), й супер хукові рифи, ще й вокал став більш блекметальним. Але перша половина закінчується.
🆎 і починаються знов ті самі треки, але вже з новим оркестровим акомпанементом, один раз послухати таке цікаво, але на повноцінний альбом зовсім не тягне, мені здається, що так хейтери сприймають музику Ghost;