У мене не буде довгої рецензії на цей альбом. Я настільки фанбой, що нічого обʼєктивного написати не зможу. Мені подобається кожен її реліз, кожна її трансформація. Якщо хтось слідкував за життям Кімбри, то знає, що вона переживала не найпростіший період прийняття себе і того, як її сприймають інші. Для багатьох вона і досі попзірка з Нової Зеландії, яка проспівала куплет у той самій пісні Готьє. Але всю свою творчість вона тільки й робить, що намагається вбігти від цього кліше, перетворюючи свою музику на більш складну і натхнену. Гадаю на сьогодні це максимум того, що можна було зробити в цьому напрямку. Таких аранжувань та пристрасті не можна почути де-небудь ще, все справжнє, все ідеальне. Хоч назва альбому й натякає на якийсь шторм, але вперше я чую, що Кімбра Джонсон знайшла спокій.