Як би я не любив цих польських прог-рокерів, але вони завжди мали такий нейтральний вайб кавер-гурту. Тобто спочатку це був доволі придатний клон Тулу, з європейським відтінком, потім вони стали більш схожими на Porcupine Tree, і я вважаю той період сами вдалим для них. Але гадаю Маріуш теж почав відчувати цю пародійність, тож як кожен поважний музикант середнього віку пішов шукати нове натхнення у вісімдесятих. І знайшов. Не можу сказати, що стало краще, це та сама мімікрія, але вміло замаскована за допомогою індивідуальних музичних навичок та більш завуальованими інфлюєнсами. Це все видається за якийсь потужний крок вперед і кардинальну зміну у звучання, але відчувається як підробка, хоч і добре зроблена, іноді навіть аутентична, яка викликає одночасно ностальгію й дежавю. Ще гірше справи з текстами, які завжди були їхнім слабким місцем, але тут вони просто до болю банальні: телефони це погано, соцмережі вбивають, за нами постійно стежать — старий дід свариться на хмари. Шкода, що гурт, який може все, обрав для себе такий саме нехитрий шлях, як і дешева гра слів в назві свого нового альбому.
в The Place Where I Belong грає мотив з пісні Somewhere in My Heart гурту Aztec Camera, в кредітсах про це не згадується, але це точно вона, ось де ційсно шедевр, який я дуже раджу послухати