Щось почав слухати й стало трошки смішно, типу все таке повільне, звучить зовсім в'яло, ще й зверху гроул дуже олдскульний. Але потім пригадав, як ще в університетські часи реально тащився по такому фьюнерал думу, і наче той фуд-критик з Рататую повернувся в дитинство, але на жаль не надовго. Якось того Ахабу, що я памʼятав вже немає, простіше сказати, що вони більше не тру, але тут складніший випадок; їхня музика трансгресувала в суміжні жанри, такі як сладж, пост-метал, і навіть прог. Здавалось би, що мене як любителя еклектики це не має бентежити, але ці вилазки частіше зроблені доволі невдало, без потрібного знання контексту і канонів цих стилістичних напрямків. Що мене наштовхує на думки про доцільність таких змін, десь я розумію, що для єдиного по-справжньому комерційно успішного фьюнерал дум метал-гурту це єдиний логічний шлях далі — розширюватись. Але конкретно в їхньому випадку щось втратилось. Хоч і залишались печерна атмосфера, як завжди дивовижна обкладинка, і безмежна амбіційність.