Для такого волатильного гурту, як DGD, стабільність виявилась прокляттям. Раніше кожен альбом супроводжувався тотальною зміною составу, якимось скандальним звільненням одного з вокалістів, і як результат новим звучанням. Але ось вже шостий альбом нічого такого не було, бенд із Сакраменто вже тричі досягнув свого піку і перетворився на конвеєр хітів, але сам всесвіт вирішив їм натякнути, що так не можна. Вже коли був анонсований Jackpot Juicer зненацька від передозу помирає басист, це дуже трагічно, але хлопці випуск альбому не перенесли. Потім починається справжній Тіліангейт, де виявляється, що вокаліст Dance Gavin Dance вже довгий час поводить себе, як справжній гвалтівник з юними фанатками гурту. І все одно, реліз далі йде по плану: сингли, кліпи, тури. За такої детермінації там, мабуть, мало бути щось дуже революційне. Нажаль, ні. Той самій Гевін, трошки більше Ендрю, але не так щоб щось змінити, набагато більше треків (шоб шо?), і передозно більше автотюну. Якщо взяти всі пісні з чотирьох останніх альбомів і перемішати в чотири різні плейлісти, то вийде такі самі чотири альбоми. То може треба це вже зламати, щоб потім можна було полагодити?
18 пісень, це вже було, Тіліан