Блекенд мескор, вже не новий, але так і не злетівший жанр, іноді дає от такі приємні плоди. Другий альбом авангардних американців позбавлений будь-якої краси, і навіть натяк на якусь мелодію зустрічається тут рідко, але при цьому він являє собою безкомпромісну глибу брейкдаунів і бласт-бітів. Естетика тут криється в атмосфері і технічній перевазі кожного музиканта. Як часто буває з навмисно сирими релізами, у мене виникає претензія саме до продакшену: очевидно, що вся ця сирість і бруд були додані вже на фінальній стадії роботи над матеріалом, а не під час накопичення. Тому що і в аранжуваннях, і в тому, як записані інструменти, не чути такого підходу, тобто якість звучання просто розгубилась на догоду якійсь ефемерній трушності. А так, платівка націлена на те, щоб атакувати свого слухача, з чим успішно справляється.