Якось зовсім для мене непомітно, але так, вони стали одним з моїх найулюбленіших гуртів. Без жодного слабкого релізу, з ідеальним раном з трьох лонгплеїв, та дійсно ризикованими і цікавими формами у сучасній важкій музиці. Їхній третій альбом це ще одне цьому підтвердження. Як завжди безкомпромісний, жорсткий на дотик, гарний десь глибоко всередині, абсолютно некомфортний в прослуховуванні, ну може трошки менше, ніж зазвичай. Звучанням цього разу, не повірити, мені близький до витоків ню металу початку девʼяностих, де дивні гітарні ефекти межують з вродженою качовістю ритм-секції, а тут до цього ще й додався якийсь загалом більш приглушений звук, який одразу зробив матеріал дещо вінтажним. І це все американському квартету дуже личить і вкладається в траєкторію їхнього розвитку, де жодна платівка не схожа одна на одну, але без сумніву є зразком унікальної неповторної музики Chat Pile. Цим хочеться жити.