З Президентом, звісно, все не слава богу. З одного боку до Чарлі Сімпсона багато поваги та його талант і впізнаваний вокал є непересічними. З іншого: застосовує він це все якось не за призначенням. Але з третьої сторони зневажити його за те, що він досягає успіху на жнивах, які колись сам давно засіяв — теж не дуже виходить. І це при тому, що хейтить ту музику, яку Чарлі робить зі своїм новим проєктом, доволі просто, бо це чисто набір всіх сучасних кліше, типу пластмасового продакшену, невиразного сонграйтингу, особливо в гітарному департаменті, та загальної гіміфікації металу з його накладанням на попсу. Проте маю визнати, що після декількох прослуховувань цей дебютний альбом все ж можна назвати, як мінімум, дуже розважальним, хоч і дійсно крінжовим. Такий дивний парадокс. Хуки працюють і вʼїдаються, електроніка викликає відразу, барабани цікаві, а гітари віртуально відсутні, сам Сімпсон повний харизми, але тексти його суцільний сором. Однак я все одно запамʼятав з Blood of Your Empire більше пісень, ніж з альбомів, які загалом мені сподобались сильніше.