Шість років. Шість років пройшло після шедеврального ILIIAITE, і цього часу було достатньо, щоб накрутитися в обидві сторони, як зависити очікування від наступника, так і списати гурт з рахунків через таку довгу паузу. Задача перед британцями стояла дійсно непідйомна, той альбом вийшов у потрібний час суцільного Deftones-worship і натискав на дуже правильні кнопки: пришугейзений, ламані понижені рифи та горні естетика — таким був загальний тренд того часу, і вони в нього надто точно влучили. А який тренд сьогодні? Так одразу й не скажеш, напевно, це стане ясніше видно тільки за деякий час, але, здається, що хлопці амбіційно вирішили прокласти свій унікальний шлях без огляду на відповідність вимогам сучасного слухача. Бо реальних варіантів було насправді два: повторити робочу формулу I Let It in and It Took Everything, або зробити щось кардинально інше. У ASTY ми отримали щось більш неочікуване.
По-перше, він звучить радикально по-новому і взагалі не схоже на когось ще. Саме технічно альбом має такі властивості, які зараз і не почути десь, цей рихлий дисторшн чи живі барабани, які домінують мікс і в якомусь сенсі ведуть сонграйтинг — це все дуже не ортодоксальне на сьогодні, до тої міри, що до такого звучання дійсно треба звикати. Ще одна з найвідчутніших змін, що Кадім став більше співати, але через те, що в них так сильно схожі голоси з Еріком, це сприймається, як те, що весь матеріал став значно легшим. І це правда, на платівці тільки чотири пісні зі скрімами, цей зсув одразу помічаєш, але це не щось погане насправді, ті важкі треки, що є, зроблені в найкращих традиціях розвалювання кабіни і повністю вгамовують цю спрагу. А це їхнє прагнення ускладнити ритмічні малюнки просочилось і в легші композиції, які за рахунок цього стали дуже дивним чином схожі на данців Mew з їхнім стадіонним інді на непарних розмірах і перкусійних гітарних партіях. Запакувати ці всі числені нововведення в один альбом і пронизати знайомими елементами дуже складна задача, чи вийшло?
Після 10+ прослуховувань можу сказати, що так. A Stranger to You дійсно спочатку здається чужим, але пізнавши один з моїх улюблених гуртів наново теж сам по собі цікавий досвід. Це б не спрацювало без всього титанічного старання навколо цієї роботи, те, як спродюсовано ці пісні, викликає захват та повагу, як побудований трекліст, як він має провести тебе по цій історії, теж позитивно додає до цього досвіду, бо без цих інтерлюдів, реприз таке різноманіття матеріалу просто б викликало запаморочення. Проте остаточно все складається воєдино після того, як приходить розуміння, про що саме цей альбом. Романтична непроста історія базується на кантівській концепції людини-для-іншого, що наші особистості існують в окремих силосах для кожної людини, а іноді вони можуть видаватися абсолютно незнайомими, особливо в момент, коли ці стосунки закінчуються, або переходять в іншу фазу. Те саме можна перекласти на звʼязок Loathe з їхньою фан-базою, яка точно побачить перед собою новий незнайомий гурт, і залишається питання, наскільки складно буде прийняти ці зміни? Мені — hello!