
Я полюбив Айзека Брока так давно, в часи, коли слухав непристойно багато інді, що встиг забути за що саме. Спробував собі нагадати, а там виявилось, що вся пізня дискографія гурту якийсь провал за провалом. Тому до нової роботи підійшов обережно. А зʼясувалося, що альбом, а особлива перша його половина, доволі влучно намагається повернутися до більш пригодницького звучання ранньої творчості, й робить це якось хрестоматійно, в усі боки одночасно. Чомусь саме цей розфокус, хоч і він набридає під кінець, мене потішив.
все одно більше раджу послухати The Moon & Antarctica та Good News for People Who Love Bad News