Коли я думаю (ноу хомо) про Колю Дудченка, то по-перше, пригадую, що він повний однофамілець першого драмера The Nietzsche, а по-друге, що його гурт мені дуже нагадує 5 Vymir, і зовсім не музикою, а тим, які схожі в них траєкторії. Всі музиканти в обох колективах гарні (okay, maybe a bit homo) плюс вайб, який вони транслюють — це чисто локальний відбиток Подолу, тільки з різницею в 10 років. У Виміру це були теплі бесіди на барі в Хвильовому, в пропащої ж історія вже більше схожа на тиняння між дверима в різні клуби по Нижньоюрківській. Обидва ці звуки для мене існували суто для київської герметичної тусовки, й без неї втрачали будь-який сенс. Так і на панорамі всі ці контексти здаються набагато меншими та ніби розчиняються, коли ти зумишся далі від столиці. Хоча виконано безумовно з харизмою, місцями навіть винахідливо, а та манерність, яка раніше здавалась дефективною, потрохи починає ставати унікальною. Єдине що мені досі не здається, що було знайдено баланс між звичайним прибритпопленим роком та новим урбаністичним майже хіп-хопом, ця спроба десь зависла в лімбі, з якого треба буде якось вибиратися.
лайви на Звучить! жахливі й тут не треба