Серед ледве ста чоловік, які населяють невеличкий шотландський острів Егг, чотири з них заснували колись гурт The Massacre Cave. Через двадцять років, половина цього складу створила Electric Sun Defence, аби спрямувати творчість у більш прогресивне й пост-металічне русло.
Я звик сприймати пост-метал, як дещо атмосферне і, частіше за все, повільне (не повільніше за дум), якому не шкода витратити хвилини три на вступ, і вже потім впустити на слухача цеглу з важких рифів і ще важчого за ці рифи вокалу. Estuary вразив тим, що не дуже й бажає так сповільнитися, він досить жвавий, як для пост-металу, саме тому я до останнього гадав, а чи це не просто прогресив, що активно заграє з купою референсів: то вокально на Годжиру, то інструментально на ранній Мастодон, а моментом узагалі воліє нагадати про Металіку, як треш-мотивом, так і мелодійністю. Але спойлер — наприкінці альбому там все ж пішов характерний пост-метал.
Вражає мене тут, в першу чергу те, як альбому водночас вдається бути розважливим для нового слухача, не даючи йому занудьгувати; і залишитися цікавим для слухача бувалого, який на льоту визначить, чим надихався гурт в тому чи іншому фрагменті. Навіть дивно, що з такими заграваннями, їм вдалося не розгубити атмосферу й не порушити цілісність роботи. Між двох стільців музиканти відшукали третій.
до інтро й інтерлюдій все ж є певні питання, бо особливої погоди вони, здається, альбому не роблять, тим паче, Spiderweb використовує фрагмент ідентичний тому, що є на фіналі крайньої роботи State Faults — американці інтегрували його краще, на мою думку