Випустити феноменальний дебютник, зникнути на тридцять років, і повернутися з таким само достойним другим альбомом — this gotta be ultimate chad move. І NDTS дійсно мало чим поступається Fixation on a Co-Worker, просто за ці 30 років така музика дещо зазнала трансформацій, тож нова робота американців не викличе того фурору, який був у девʼяності, а скоріше є логічним продовженням, хоч із серйозним запізненням. Але в музиці цього не відчувається, бо рифи такі ж саме качові, місцями ламані, брейкдауни дисонують, а структури пісень намагаються бути невловимими. Вокал теж не здувся за такий довгий час, Тім Сінгер видає потужні емоції, які деінде переходять в щось на кшталт споукен ворду, що мені навіть трошки нагадало Daughters. Цікавих моментів теж вистачає, тільки фінал платівки чого вартий, один з найбільших WTF-моментів, що я чув цього року. Вкотре пожалів, що не додав Deadguy в обидва своїх відео про маткор і металкор.