дійсно це треба було дванадцять років для того, щоб оформити свій припострочений пост-хардкор у справжній емо-рок і нарешті навчитись гарно співати, також до їхнього звичного риф-орієнтованого сонграйтингу додались дуже витончені текстури, які одразу так і не почуєш, але вони добре роблять свою справу, створюючи багате аранжуваннями, широке та тепле звучання, набуту цими роками мудрість теж чутно в глибших сенсах та ліриці, дорослою мовою вона доносить доволі небанальні емоції, про які не завжди можна поговорити, не те щоб заспівати, загалом альбом можна буде використовувати, як приклад хорошого вина, що з роками стало ще кращим, вітаю з поверненням