Такі платівки заведено називати квінтесенціальними й це буде чиста правда: LPWP є відбитком всієї творчості Deafheaven на сьогодні, й що найважливіше, він зібрав в себе тільки саме краще з неї. Альбом має люту енергію Roads to Judah, замріяність та дивну легкість прослуховування Sunbather, цілісність і звучання New Bermuda, тематичний фокус Ordinary Corrupt Human Love, елементи чистого вокалу Infinite Granite. Проте навіть якщо взяти його окремо, то це надпотужний твір з абсолютно неадекватною кількістю бенгерів та консистентністю. Чесно, я не очікував, що ці пісні будуть настільки безкомпромісно напористими плюс те, що Джордж просто нон-стопом валить протягом доволі довгих композицій, теж заслуговує на повагу. Чутно й трошки класично важких метал рифів заявлених колись на Black Brick, що теж суттєво рухає звучання гурту далі й не дає розпливтися в цьому вже звичному блекгейзі. Й естетика та сенси закладені не абиякі — Lonely People With Power торкається непростої теми токсичної маскулінності, ярості, контролю, ускладненнями, яке постійно підкидає життя. Трилогія Incidental вдало задає тон і розставляє ці акценти, а якщо обирати між фітами, то я, звісно, за Джей Метьюз, хоч і декламація Пола Бенкса теж не позбавлена свого шарму. Тож залишається тільки одне питання, чи кращий цей альбом за Санбасер? Та… Скажімо так, він намагається ним бути, але це покаже час.
