Dream Theater

таке враження, що цей альбом мав вийти у 2011 замість A Dramatic Turn of Events, якби Майк Портной залишився в гурті, він тут реально сяє, взагалі все видається таким натхненним і енергійним, а ще платівка має на подив приємне звучання

але по матеріалу воно щось сприймається, як ця обкладинка, ніби згенеровано ШІ, ще й з таким однотонним співом на межі теситурних можливостей вже немолодого ЛаБрі та цими переходами зі звуками годинника й музичної шкатулки, все таке банальне та заїжджене за ці 14 років, ніякого руху вперед в ідеях