DITZ

нещодавно в чаті була палка дискусія з приводу, що саме можна називати пост-панком, і чи будь-хто схожий на Кіно обовʼязково надихався радянською інтерпретацією цього жанру, до консенсусу не дійшли, але я для себе вирішив, що ось це для мене і є справжнім пост-панк, ритмічне, репетативне, з панком в серці, але з холодним постмодернізмом зовні, де емоція будується поступово, а не вибухає одразу, а музика намагається швидше увести в транс, а не танок

перша половина альбому дуже програє, бо кращі пісні виключно на другій