Моя душа радіє, цього року сучасною українською музикою пронеслись аж декілька дійсно продуманих цікавих альбомів. Дебютний повноформатник тернопільських пацюків один з тих. Автентичний, оригінальний, різноманітний — це, якщо тільки про музику, а в текстах можна почути багато щирості та дотепності, а в сумі я міг би це описати, як реп-альбом, який видає себе за альтернативний рок. Бо чую багато его та наративу від першої особи, загорнуте в таку магнетичну зухвалість, а звучить, як повільна мазафака з елементами шугейзу, пост-панку та емо. Тому мені цей бленд і видається таким унікальним, навіть гурти, які я написав у схожих, це просто натяк на той самий вайб, але ніяк не характеристика самого матеріалу. Ще й дуже приємно вразив сам звук на альбомі, такий деталізований продакшн не часто можна зустріти на нашій важкій сцені, все таке мʼяке, обʼємне, проте й зуби може показати. Тож нарешті реліз, який не реферальний в тому, що він намагається зробити, про який не треба казати: “Дивіться, це наш український Дефтоунс!” Тишу сприймаєш, як одкровення, як щось нове.
є сумніви з приводу того, чи все прозвучить так само гарно наживо