Karate

колись давно я відкрив для себе гурт Карате і був вщент знищений їхнім унікальним сонграйтінгом та дивним блендом з інді, джазу й емо, в результаті якого пісні були, скоріше, схожі на сумний споукен ворд під дивакуватий акомпанемент, а потім лідер оголосив, що втрачає слух і тому проєкт припиняє свою діяльність, тож я радий, що Фаріна все ж його не до кінця втратив

ці 20 років дуже відчуваються, бо альбом звучить, як вже похилі чоловіки зібрались просто по фану пограти самий звичайний рок, нічим не ускладнений