
Якщо відкинути того самого Луїс Коула, то я вже давно не зустрічав такої любові до музики як до ремесла. Такі звуки, такі аранжування, такий стиль — все просто на неперевершеному рівні. Цей джаз-рок, який межую з латин джазом, намагається звучати ретро, але в ньому все одно просвічуються якісь сучасні тенденції, навіть більше в ліриці, бо саме сторітелінг має цей постмодерністський спін, де суперечність має викликати сильніші емоції, ніж якась послідовність. Не дивлячись на все це, я абсолютно не завайбив з цим альбомом: це не мій тембр голосу, не моя зайва театральщина і не моя музична культура, на мій сором.