На початку нульових у всього світу було масове божевілля з приводу Snow Patrol. Всі (я теж) були без тями від альбому Final Straw і наступного Eyes Open, пісні з них звучали у всіх серіалах того часу. Це тепер повертаючись до них розумієш, що щось з цим сніжним патрулем не так. Пісні, хоч і приємно звучать, але написані від лиця стереотипного найс гай, того, який спершу запросить тебе не побачення, а після відмови напише, що ти шлюха. Сьогодні слухати таку мелодраматичну лірику без сміху просто неможливо. І я зовсім не здивований, що Гарі Лайтбоді виявився конячкою одного трюку, бо на його новому альбомі не змінилось абсолютно нічого, окрім того, що йому тепер йому майже пʼятдесят. Тож всі ці зізнання в коханні та вибачення з обіцянками, що це було востаннє, звучать ніби сеанс парної терапії прирученого після 20 років спільного життя подружжя, на якому абʼюзивний needy чоловік наполегливо запевняє свою дружину, що все буде добре, треба просто ще трошки потерпіти й скоро станеться прорив. Жінко, забирай дітей та біжи!